Платинова Буковина

Чернівецько-Буковинська єпархія. Історія

Чернівецько-Буковинська єпархія Української Православної Церкви включає православні парафії та монастирі на території Чернівецької області, повідомляє портал Платинова Буковина. Історія цього краю йде вглиб століть. Археологічні знахідки на території області досягають часів кам'яного віку. Із середини I тисячоліття до Р.Х. її населяли іраномовні племена скіфів та сарматів (з ІІ століття до Р.Х.). У III столітті за Р.Х. сарматів витіснили німецькі племена готів, а ще через століття готи змушені були відступити звідси захід і південь під натиском гунів зі сходу. Останні не прижилися на цій землі та пішли далі на захід.

У цей час край почали стрімко заселяти слов'янські племена та племена предків сучасних румунів. Слід зазначити, що кордони Римської імперії - провінція Дакія Траяна (сучасна Румунія) доходили майже до території сучасної Чернівецької області.
У Х столітті територія краю увійшла до складу Київської Русі, а за часів князівських усобиць входила спочатку до Теребовлянського, а потім до Галицького князівства. В 1199 волинський князь Роман Мстиславович об'єднав Волинське і Галицьке князівства в одну державу, але незабаром російські князівства стали данниками татаро-монголів. Татарське ярмо був тут таким жорстоким, як у інших російських землях і тривало близько століття. Баскаки були вигнані з Буковини поляками та угорцями.

У середині ХIV століття територія нинішньої Чернівецької області стала північною частиною новоствореної Молдавської держави, але вже у XVI столітті сама Молдова стала васалом Туреччини. У XVIII столітті сусіди Османської імперії - Росія та Австрія посилили проти неї військову експансію. Для Буковини це мало певні наслідки. У 1775 році, незважаючи на протести молдавського князя Григорія Гіки, Туреччина погодилася з переходом до складу Австрії частини Молдавського князівства, яке отримало назву Буковина, а в 1812 році, в результаті чергової російсько-турецької війни, частина Молдови (Бессарабія) увійшла до складу Росії.

Таким чином, до 1918 року частина території нинішньої Чернівецької області - Північна Буковина (зараз це Вижницький, Глибоцький, Заставнівський, Кіцманський, частина Новоселицького, Путильський, Сторожинецький райони та місто Чернівці) знаходилася у складі Австро-Угорської Імперії, а інша Новоселицького, Сокирянський та Хотинський райони) – у складі Російської Імперії.

У 1917 році в Росії відбувся політичний переворот, а в 1918 розпалася Австро-Угорська Імперія, в результаті чого, в 1918 спочатку Бессарабія, а потім Буковина, були приєднані до Румунії. Наприкінці 1919 року Австрія юридично відмовилася від Буковини на користь Румунії (Сен-Жерменський мирний договір), проте Росія ніколи не відмовлялася від Бессарабії, вважаючи її за окуповану територію.

Наприкінці 30-х років, у зв'язку з військовими приготуваннями, території вздовж західного радянського кордону, опинилися під пильною увагою радянського та німецького керівництва. У таємному протоколі Пакту Молотова-Ріббентропа (серпень 1939 року) про поділ сфер впливу між Німеччиною та Радянським Союзом було зазначено, що південні території на західному радянському кордоні є сферою впливу СРСР. В результаті, у червні-липні 1940 року території Північної Буковини, Бессарабії та округу Герца були анексовані Радянським Союзом.

07 серпня 1940 року з Північної Буковини, Північної Бессарабії та округу Герца (зараз це Герцаївський район області) було утворено Чернівецьку область Української РСР. Під час Великої Вітчизняної війни область була зайнята німецько-румунськими військами та знову приєднана до Румунії. 1944 року, внаслідок настання Червоної Армії, ця земля остаточно відійшла до УРСР.
1991 року, від часу проголошення незалежності України, Чернівецька область стала частиною Української держави.

Територія області складає 8,1 тис. км2. Населення – 922,8 тис.чол. станом на 05.12.2001, із них: 373,5 тис.чол. - міське (40,5%) та 549,3 тис.чол. - Сільське (59,5%).
В області – 11 міст, 8 селищ міського типу, 397 сіл. Область поділена на 11 районів. Обласний центр – місто Чернівці (складається з 3 районів), має територію 0,15 тис.км2 та 240,6 тис.чол. населення.

Чернівецька область межує на півдні – з Румунією (Сучавський та Ботошанський повіти), на південному сході – з Молдовою (Бричанський та Окницький райони), на заході та півночі – з Галичиною (Івано-Франківська та Тернопільська області), на півночі та сході – з Поділлям (Хмельницька та Вінниця).
Особливістю Чернівецької області є багатонаціональність її населення, яке становлять представники 80 національностей та народностей (станом на 05.12.2001). З них: понад 74,7% (689100) – українців, 12,4% (114600) – румун, 7,3% (67200) – молдаван, 4,1% (37900) – росіян, 0,4% (3400) – поляків, 0,15 (1400) – євреїв та 0,8% (7700) – інших народів. Незважаючи на таку поліетнічність, між буковинцями ніколи не було відкритого протистояння чи ворожнечі на національному ґрунті.

Чернівецько-Буковинська єпархія, як і земля, на якій вона знаходиться, також має давню та славетну історію.

Наприкінці І тисячоліття від Р.Х. відбувався процес освіти Христовою вірою східноєвропейських народів. Видатна роль у цьому належала святим рівноапостольним братам Кирилу та Мефодію, які переклали Святе Письмо слов'янською мовою. Становлення церковної організації в Болгарії, Сербії, а згодом і Київської Русі, проходило під омофором Константинопольського Патріарха. Територія нинішньої Чернівецької області входила до складу Київської митрополії, створеної за св. кн. Володимира Великого; проте, тут на процес християнізації помітне впливали південні сусіди.

За часів міжусобиць багато князів, для посилення своєї влади та авторитету, бажали відокремити церковні організації у своїх сферах від влади Київського митрополита. 1303 року було створено Галицьку митрополію (71-у митрополію Константинопольського Патріархату), до якої увійшли парафії краю, але незабаром Галицько-Волинська держава перестала існувати, а землі нинішньої Чернівецької області увійшли до складу Молдови.

Молдавський воєвода також побажав мати окрему церковну організацію, внаслідок чого Галицький митрополит Антоній (призначений Патріархом у 1371 році) висвятив для Молдови двох єпископів - Йосипа та Мелетія. 1394 року Патріарх призначив для Молдавської Церкви митрополита Єремію, але його не прийняла світська влада. Через деякий час змінилися Константинопольський Патріарх та господар Молдови. Тоді 1401 року єпископ Йосип (брат нового господаря Молдавії Олександра Доброго), раніше відлучений Патріархом, був визнаний законним молдавським митрополитом. Олександр Добрий розділив Молдову на 3 округи з центрами у Сучаві (столиця), Радауцах та Романі. За загальноприйнятим порядком кордони єпархій мали збігатися з межами областей. Більшість нинішньої Чернівецької області увійшла до складу Радауцької єпархії. Завдяки тому, що Православ'я було державною релігією у Молдавії, Церква мала великий авторитет, владу та багатство.

Такий стан справ зберігався до 1775 року, коли Буковина увійшла до складу Австро-Угорської Імперії. Відповідно до нових кордонів було змінено і кордони єпархій. Частина парафій Радауцької єпархії залишилася в Молдавії (вони в 1812 році увійшли до складу Кишинівсько-Хотинської єпархії Синодальної Російської Церкви), а частина парафій Яського митрополита (у XVII столітті столиця Молдови була перенесена з Сучави до Яси) залишилася на Букові. Внаслідок переговорів, 24 квітня 1781 року Яський митрополит відмовився від своєї юрисдикції над Радауцькою єпархією та над тими парафіями Буковини, які безпосередньо належали раніше до його єпархії. У відповідь єпископ Радауцький (з 1750 року) Досифей (Херескул) відмовився від своєї духовної влади над парафіями Радауцької єпархії, що залишились у Молдавії.

Центром Буковини австрійці обрали місто Чернівці. Тому, згідно з урядовою постановою від 12 грудня 1781 року, єпископ Досифей переніс свою кафедру з Радауц до Чернівців, а 12 лютого 1782 року відбулася його інтронізація як єпископа Чернівецького та Буковинського. Таким чином, з приєднанням Буковини до Австрії перервався духовний зв'язок Буковинської Єпархії та Молдавської Церкви.

Імператорським указом від 4 липня 1783 єпископ Досифей увійшов до юрисдикції Карловацького митрополита (з 1848 - Сербського Патріарха), який вважався примасом (першоєрархом) всіх православних Австрії. Влада Карловацького митрополита над Чернівецьким єпископом була номінальною та виражалася у проведенні хіротонії над призначеним австрійською владою кандидатом на посаду Чернівецького архієрея.

У внутрішньому управлінні Чернівецька єпархія була самостійною та керувалася своїм статутом – “Духовним регламентом” від 29 квітня 1786 року, спеціально виданим австрійським імператором Йосипом ІІ. Згідно з ним, внутрішнє управління в єпархії належало правлячому архієрею і чинній під його керівництвом консисторії. Спочатку консисторія складалася із шести осіб, а з 1869 року – з дев'яти. Право обрання та призначення членів консисторії мав архієрей за узгодженням з місцевою державною владою, але іноді ці функції виконувало Міністерство віросповідань та освіти Австрії. Для організації та ведення діловодства при консисторії діяла канцелярія.

На рівні парафій існували такі органи, як парафіяльні збори та парафіяльна рада – епітропство. Останнє складалося з 12 осіб під керівництвом парафіяльного священика та обиралося на 6 років. Бути обраним до складу парафіяльних зборів та брати участь у його роботі мали право всі чоловіки церковної громади, які досягли 24-річного віку. В епітропство ж обирали чоловіків старших 30-ти років, причому лише самостійних власників господарства (газ або господарів). Голова епітропства (священик) у відсутності права розпоряджатися церковним майном на своє міркування, а погоджував усе з порадою епітропів.

До приєднання до Австрії Буковина мала понад 20 монастирів та скитів. Нова влада залишила з них лише 3 найбільші чоловічі обителі: Путна, Драгомирна та Сучевиця (усі знаходяться на території Південної Буковини – сучасна Румунія), встановивши для кожного монастиря ліміт 25 осіб, що проживають. Незадовго до приєднання Буковини до Австрії і спочатку після нього, багато ченців з Буковини перейшли до Молдови, в т.ч. та прп. Паїсій Нямецький (Величківський), який залишив Драгомирну та переселився разом із учнями до монастиря Секу, а пізніше – до Нямецького монастиря. Згодом буковинські монастирі стали схожими на інтернати, де доживали свого віку вдові священики. Так, у 1902 році в цих монастирях проживало лише 43 насельники, хоча навіть законом дозволялося 75. Таким чином, чернече життя краю виявилося в крайньому занепаді. На початку ХХ століття, за сприяння митрополита Володимира (де Репта), у Чернівцях було організовано жіночий Свято-Введенський монастир. Пізніше вже в 30-х роках, коли територія єпархії входила до складу Румунії, було відроджено Свято-Іоанно-Богословський чоловічий монастир у с. Хрещатик (над Дністром). А також було відкрито скит Яблунівка (на околиці Чернівців) та кілька монастирів на території Південної Буковини.

В австрійський період духівництво Буковинської єпархії було матеріально забезпечене: священики отримували зарплату, пенсії. Кожен парафіяльний священик був забезпечений житлом та землею (близько 12 га), яку міг здавати в оренду. Також йому виплачувалася зарплата за вчинення потреб тощо. Все духовенство єпархії наприкінці XIX століття мало богословську освіту завдяки Богословському факультету університету, що діє в Чернівцях.
З 80-х років ХІХ століття в єпархії була своя друкарня, що знаходилася у резиденції Митрополита. У Чернівцях видавалося багато православної релігійно-духовної та богословської літератури: двомовний єпархіальний журнал Candela (Світильник), збірки церковних проповідей, церковні календарі, книги та брошури повчального характеру для мирян тощо.

Джерелом фінансування Православної Церкви на Буковині був Релігійний фонд, створений австрійцями із секуляризованого церковного майна (переважно з майна закритих монастирів, земля яких становила на той час близько 20-30% території краю або понад 200 тис. га земельних угідь, лісів тощо). Крім нерухомого майна, у Релігійному фонді були кошти, якими оперували для отримання прибутку.

Релігійний фонд не лише забезпечував духовенство, а й фінансував будівництво храмів та парафіяльних будинків, утримував православні навчальні заклади. Тільки наприкінці ХІХ століття освіта набула світського характеру, але викладання Закону Божого тривало на Буковині аж до приходу радянської влади. У другій половині ХІХ століття у Чернівцях було споруджено такі архітектурні шедеври, як кафедральний Свято-Духівський собор (діючий донині) та Резиденція Буковинських Митрополитів (нині там знаходяться три корпуси Чернівецького університету).
З навчальних закладів, що існували за рахунок Фонду, можна назвати початкові народні школи, гімназії, вчительську школу, професійні школи, а також богословське училище, яке у 1875 році стало Богословським факультетом Чернівецького університету, що відкрився.
З моменту створення Релігійного фонду ним керували австрійські державні службовці (чиновники Міністерства віросповідань та освіти), що тягло за собою використання коштів Фонду на цілі, які не мають нічого спільного не лише з Православ'ям, а й із релігією взагалі. На гроші Фонду будувалися казарми, військові споруди, курорти для офіцерів та чиновників, гірничозаводські, промислові об'єкти, міські управлінські установи, суди, державні навчальні заклади тощо.

Важливою особливістю Буковинської єпархії було те, що автохтонне населення Буковини складали буковинські русини (переважно на території Північної Буковини) та румуни (на території Південної Буковини – сучасна Румунія). З давніх-давен ці народності жили разом і не поділяли себе за національною ознакою. Головним завжди залишався релігійний чинник. Тому русини (українці) Буковини вважали ближчими до себе румунів, ніж українців Галичини, які були уніатами.

У середині XIX століття Європою пройшла хвиля національних революцій, що схвилювала багато народів, і, у певному сенсі, змінила систему цінностей у світі. Національний рух торкнувся і буковинців, насамперед румунів. Одним із керівників національного румунського руху в Австрії був єпископ Германштадта (нині м. Сібіу, Румунія) Андрій (Шагуна), який висунув вимогу створити на основі румунських православних єпархій Австрії окрему Митрополію, незалежну від сербської ієрархії. Аргументував він цю ідею постійними утисками із боку сербів. Типовою для відокремлення будь-якої нації стала ідея спільного ворога та гонителя.
На той час Єпископом Чернівецьким та Буковинським був Євген (Гакман), який не був противником плану єпископа Андрія, але виступив проти входження Буковинської єпархії в таку Митрополію, оскільки вважав, що цим буде обмежено права русинів (українців) Буковини.
1864 року відбувся Синод Православної Церкви в Австрії. На ньому було прийнято рішення про створення трьох румунських єпархій Австрії Семигородської (румунської) Митрополії. Буковинська єпархія не увійшла тоді до цієї Митрополії через протидію єпископа Євгена (Гакмана), але питання щодо неї залишилося відкритим.

Більшість православних єпархій Австрії підпорядковувалися Сербському Патріарху. Три єпархії склали Румунську митрополію. Крім них залишалися ще 2 єпархії: Буковинська та Далматинська. Перша була двонаціональною, друга ж складалася переважно із сербів, але мала, як і Буковинська єпархія, свою внутрішню автономію та “Регламент”. Єпископ Євген (Гакман) з метою протистояння приєднанню Буковинської єпархії до Семигородської митрополії висунув план створення на основі Чернівецької єпархії окремої православної Митрополії в Австрії. Для здійснення цього плану до Буковинської єпархії потрібно приєднати Далматинську єпархію. Зрозуміло, що ухвалення таких рішень перебувало у компетенції вищих державних кіл Австрійської Імперії. Але владика Євген поступово домігся втілення свого плану в життя. 1870 року Далматинська єпархія була поділена на дві єпархії, а Чернівецький архієрей отримав титул архієпископа.
Крапку у створенні третьої самостійної Церкви в Австро-Угорщині поставив імператорський декрет від 23 січня 1873 року, в якому Євген (Гакман) іменувався Архієпископом Чернівецьким та Митрополитом Буковини та Далмації. На жаль, сам архієпископ Євген 31 березня 1873 помер у Відні, не встигнувши увійти на нову посаду.

Даним рішенням була поставлена певна перешкода перенесенню національних чвар на церковний ґрунт. Національний рух українців Буковини почався на кілька десятиліть пізніше за румунський, і в разі приєднання Буковини до румунської церковної організації була небезпека перетворення Церкви на інструмент румунізації краю. Слід зазначити, що зв'язок Буковинської єпархії з двома єпархіями Далмації був чисто номінальним, як за старих часів зв'язок Буковинської єпархії з Карловацькою Митрополією. Таким чином, Буковинсько-Далматинська єпархія була скоріше плодом політичних комбінацій, ніж реалією церковного життя.
Навіть якщо політичні баталії між двома автохтонними народами Буковини на рубежі XIX-XX століть зрідка й переносилися на церковну огорожу, вони ніколи не переходили у відкриту міжусобицю та ворожнечу.

Під час Першої світової війни, коли Буковину було окуповано російськими військами, тодішній митрополит Буковини та Далмації Володимир (де Репта) видав указ духовенству молитися за російського Царя та перемогу російських військ. Надалі, коли австрійці відкинули російські війська з Буковини, митрополита та консисторію вивезли спочатку до Праги, а потім до Відня, де після розгляду відправили за штат. Незабаром війна закінчилася, Буковина увійшла до складу Румунії і митрополит Володимир знову очолив Митрополію.
Після приєднання до Румунії церковна організація краю як автономна одиниця увійшла до складу Румунської Православної Церкви. Остання на той час складалася з єпархій Малої Румунії з центром у Бухаресті, єпархій Трансільванії, які раніше входили до складу угорської частини Австро-Угорщини (Семигородська митрополія), Буковинської єпархії, що належала до австрійської частини Австро-Угорщини, Кишинів Росії та ін.

З метою узаконити цей порядок та організацію Румунської Церкви, у 1925 році було прийнято закон “Про організацію Румунської Православної Церкви”. Сама Церква набула статусу Патріархії і складалася з 5 автономних митрополій, кожна з яких налічувала по кілька єпархій. Таким чином, Чернівецький архієрей отримав митрополичий титул, і до його підпорядкування перейшла, окрім Буковинської, ще й Хотинська єпархія із центром у м. Бельці (нинішня Молдова). До цього духовенство Хотинщини (Північна Бессарабія) перебувало під юрисдикцією Кишинівського архієрея. Внаслідок цього Чернівецький владика Нектарій (Котлярчук) у 1925 році був інтронізований з титулом митрополита Буковини та Хотина.
Крім того, була перебудована система внутрішнього управління єпархії. Нарешті, цей закон поставив крапку у боротьбі між керівництвом митрополії та Міністерством сільського господарства Румунії за володіння Релігійним фондом - він з 1918 року 5 разів переходив з рук до рук, доки, згідно із законом 1925 року, не перейшов у розпорядження Церкви.
В результаті у 20-30-х роках швидко зростала кількість нових храмів, монастирів та духовенства в єпархії. Однак негативною стороною цього періоду було проведення всеосяжної румунізації, яка не обійшла і Церкву.  Православне російське (українське) населення краю негативно зустріло календарну реформу, коли з 01 січня 1928 Румунська Патріархія перейшла на новий стиль (т.зв. ново-юліанський календар).

У 1935 році, після смерті митрополита Нектарія, новим Чернівецьким архієреєм став Віссаріон (Пую), який був інтронізований з титулом митрополита Буковини, Хотина і Марамуреша, оскільки в його підпорядкування перейшла ще Марамурешська єпархія (зараз перебуває поза межами України, але перебуває поза межами України). 1940 року король Румунії відправив його за штат за те, що останній написав листа І.Сталіну, в якому засуджував антицерковну політику СРСР. Лист був перехоплений румунською таємною поліцією.
Новим митрополитом був призначений єпископ Хотинський Тіт (Сімедря). Інтронізацію було призначено на 01 липня 1940 року, але вже 29 червня до Чернівців увійшла Червона Армія. За день до цього владика Тіт виїхав до Сучави (Південна Буковина, Румунія). Разом із ним край залишив майже весь клір Митрополії – залишилося трохи більше 10 священиків.

Оскільки Чернівецька область увійшла до складу Української РСР, Чернівецька єпархія стала частиною Українського Екзархату РПЦ. Хоча нова влада не закривала храми на нових територіях, духовенства не вистачало, а заповнити його недолік було ні звідки, оскільки й у Радянській Україні існувала та сама проблема. Тому для покращення ситуації в Чернівецькій єпархії сюди був направлений єпископ Дамаскін (Малюта).
Під час німецько-румунської окупації (1941-1944 рр.) церковну організацію Буковини знову очолив митрополит Тіт (Сімедря), який у березні 1944 року повторив сценарій 1940 року, тобто знову разом із кліром виїхав до Румунії, але вже назавжди.
У червні 1944 року Священним Синодом РПЦ до Чернівецької єпархії для налагодження церковних справ та тимчасового управління було відправлено протоієрей Євфимій (Ковернінський). Він став Єпархіальним благочинним та настоятелем Кафедрального собору у Чернівцях. На початку 1945 року він прийняв чернечий постриг з ім'ям Феодосій і був призначений єпископом Чернівецьким та Буковинським.
Протягом 1944-1945 років все духовенство єпархії, згідно з особистими проханнями, перейшло під юрисдикцію Російської православної церкви. Юридичне вирішення цього питання відбулося внаслідок переговорів між керівництвом Радянського Союзу та Румунії.
У повоєнне десятиліття державно-церковні відносини у СРСР були сприятливішими для Церкви, ніж протягом 20-30-х років, коли відбувалося її фізичне знищення. Чернівецька єпархія у повоєнні роки налічувала близько 370 парафій, 200 священиків, 2 монастиря – Свято-Іоанно-Богословський чоловічий монастир “Хрещатик” та Свято-Введенський жіночий монастир у Чернівцях. Однак багато задумів Церква так і не змогла реалізувати, наприклад, не вдалося відкрити духовний навчальний заклад у Чернівцях, не вдалося створити єпархіальний друкований орган тощо.

Наприкінці 50-х – на початку 60-х років у СРСР пройшли антицерковні акції, які не оминули і Чернівецьку єпархію. Було закрито близько 100 храмів та 2 монастирі, зменшилась кількість духовенства, піднявся його віковий та знизився освітній рівень тощо.
Згодом, протягом майже чверті століття (до 1988 року), великих антицерковних акцій не проводилося, проте й поступок Церкви не робилося: жодного храму в єпархії не було повернено віруючим, нових громад не було зареєстровано, над духовенством та віруючими було встановлено контроль тощо.
Наприкінці 80-х років положення Церкви змінилося на краще. Після святкування 1000-річчя Хрещення Русі, 1988 року, в єпархії почалося активне відродження повнокровного здорового церковного життя. Було зареєстровано багато нових церковних громад (в основному з числа знятих з реєстрації під час хрущовських гонінь), відновилося будівництво храмів, почали діяти монастирі, значно збільшилася кількість духовенства та була знята більшість обмежень на релігійну діяльність.

Весною 1990 року у Чернівцях утворилася невелика група прихильників новоствореної самозваної релігійної організації – т.зв. Української Автокефальної Церкви. Наприкінці травня до Чернівців із Галичини прибув Михайло Ковальчук, ієрей РПЦ, який був висвячений автокефалістами в єпископа Данила. Він очолив на Буковині рух за перехід релігійних громад канонічної Церкви до УАПЦ. Влітку 1990 року до УАПЦ перейшла громада Свято-Покровської церкви с. Мамаївці Кіцманського району разом із настоятелем Стефаном Антоновичем. З осені 1990 року розпочалася реєстрація громад УАПЦ у державних органах. На початку 1992 року УАПЦ на Буковині мала понад 10 зареєстрованих громад, з яких лише 6 мали храми.

В результаті сумнозвісного політикансько-самосвятського т.зв. “об'єднавчого Собору” УАПЦ 1992 року та попередніх подій, Київський Патріархат виріс на Буковині до півсотні парафій. То був пік його діяльності. Слід зауважити, що питання про перехід до КП православних громад вирішувалися тоді шляхом насильства з боку націоналістично налаштованих екстремістів за потурання місцевої влади.

Протягом наступних років у розкол пішло ще кілька парафій і священиків, більшою мірою завдяки адміністративному свавіллю та діркам у законодавстві. Крім цього, в області зареєстровано ще понад 50 парафій КП, однак існують вони лише номінально. Це ті громади, які не змогли реалізувати своїх планів щодо захоплення храмів канонічної Церкви. З тієї причини, що в цьому русі більше політики, ніж духовності, його учасники, у разі невдалої спроби захоплення чужого храму, лише в окремих випадках піклувалися про спорудження власного. Церковне життя членів таких громад виявляється у тому, що вони час від часу відвідують богослужіння у храмах канонічної Церкви.

997 року в єпархії КП стався внутрішній розкол. Священики, буковинці за походженням, які були задоволені прогалицькою політикою “митрополита” Данила, за підтримки тодішнього губернатора створили т.зв. Кіцманську єпархію КП. Це внесло ще більшу плутанину і розбрат у життя розкольників. Новою тенденцією в автокефалістському розколі на Буковині стало створення незалежних парафій, що виділяються з КП.

Сфальшований нечесними церковними діячами та підтриманий тодішньою владою, самосвятський розкол так званого Київського Патріархату, який виник на базі УАПЦ, заважає Українській Православній Церкві розвиватися повною мірою. У деяких населених пунктах існує роз'єднаність серед віруючих. Замість того, щоб віддавати себе вирішенню питань духовного життя, люди часто займаються суперечками, доводячи свою правоту. Хоча на даний час пристрасті трохи вщухли, частина парафій ще залишається в розколі. Люди, які шукають у Церкві Бога, а не задоволення своїх життєвих інтересів, поступово розуміють згубність розколу та повертаються з покаянням у канонічну Єдину, Святу, Соборну, Апостольську Православну Матір-Церкову.

Чернівецько-Буковинська єпархія Української Православної Церкви виконує свою рятівну місію і, незважаючи на тимчасові труднощі, продовжує свідчити світові Євангеліє Господа нашого та Спасителя Ісуса Христа у своїх межах.

Платинова Буковина, Чернівці

Додати свій коментарій:

*Ім'я:
E-mail:
*Коментарій:	Символів залишилося: із
Підтвердіть, що Ви людина  Відповідь - одне слово на тій же мові, що й питання. Відповідь на питання «скільки» - число Нову загадку, будь-ласка

Другие новости:

Зеленский в Вашингтоне: мир должен быть настоящим и продолжительным, а не формальным, как в прошлом Президент Украины Владимир Зеленский прибыл с рабочим
- 18.08.2025 15:16

Відмова від Криму і НАТО: Трамп натякнув як Зеленський може закінчити війну Президент США Дональд Трамп зробив чергову гучну заяву щодо
- 18.08.2025 13:59

Зеленський у Вашингтоні: мир має бути справжнім і тривалим, а не формальним, як у минулому Президент України Володимир Зеленський прибув із робочим візитом до
- 18.08.2025 13:44

Биткоин-казино. Особенности, преимущества и риски Игра на деньги в биткоин-казино 💰 Как работают такие платформы и какие у них особенности 🔥 Главное отличие крипто-казино от обычных ✅ Стоит ли играть в них ❓
- 18.08.2025 12:56

Отказ от Крыма и НАТО: Трамп намекнул как Зеленский может закончить войну Заявление прозвучало в контексте его слов о Крыме и членстве
- 14.08.2025 17:19

Серпень відкриє фінансові можливості: які знаки Зодіаку отримають грошовий потік Друга половина серпня обіцяє стати сприятливим періодом для окремих знаків
- 13.08.2025 14:31

Чи можуть анулювати договір купівлі-продажу нерухомості Купівля житла завжди пов’язана з високими ризиками, особливо
- 11.08.2025 14:35

Ціни на воду можуть зрости в кілька разів у 2026 році: що відомо та чому ситуація критична Чому водоканали опинилися на межі
- 11.08.2025 13:35

Цены на воду могут вырасти в несколько раз в 2026 году: что известно и почему ситуация критическая Уже в 2026 году украинцы могут столкнуться с резким ростом тарифов на воду.
- 08.08.2025 13:37

Курс долара знижується другий день поспіль Євро — 48,2854 грн (зростання на 19,4 копійки).
- 06.08.2025 16:58

Всі новини